День почався абсолютно стандартно: ранній підйом о 5.30, легкий сніданок речі в машину і гоу. О 6.30 пан Томас вийшов нас провести в дорогу і побажав хорошого відпочинку. Озеро Охрід та жителі округи залишили у нас чудове враження та бажання повернутися сюди ще…

Маршрут по сьогоднішньому дню був абсолютно зрозумілий https://goo.gl/maps/nvohAkmnVJQ2


І в принципі було ясно, що маршрут передбачається ну прямо таки дуже непростий. На нас чекало 357 км шляху і гугл озвучив 8 год 06 хв.

Вже буквально о 7.00 були на кордоні Македонії та Албанії, він знаходиться дуже близько, в 7.17 пройшли 2 пости. Тут, як і варто очікувати, людей просто не було. Відразу при в’їзді в Албанію звернули увагу, що дороги в прикордонному селі значно гірші ніж в сусідів македонців. Проте відразу нагадали нам рідні простори Київщини 🙂

На першій же заправці в цьому ж таки селі “задули” до повного бака по 65 албанських лек за літр газу (1561,3 ЛЕК/12,49 євро – 24,02л газу, 0,52 євро за літр).

А от вже на наступній заправці буквально через 1км, вартість була уже 57 (0,46євро/літр). Ну ми ж то цього не знали. Май на увазі, що на цьому зможеш нормально зекономити. І взагалі в Албанії, на відміну від інших країн Європи, від однієї до іншої заправки ціни можуть значно відрізнятися. Так бачили ціни на газ від 50 до 70 лек, 0,4 – 0,56 євро/літр (найдорожче було у віддалених гірських регіонах). Мені здається, що такої різниці на газових заправках немає навіть у нас. Також в очі кидається величезна кількість заправок в прикордонному з Македонією районі і понад основною магістраллю, навіть, я би сказав, більше ніж в Україні.  Щоправда їх кількість значно зменшується з наближенням до гірських районів по нашому маршруті, а у віддаленій гірській місцевості ми зустріли одну! заправку на округу кілометрів в 100. Так що май на увазі – запас палива мати обов’язково!

Щодо цін на бензин і дизель в Албанії, то ситуація наступна. Практично на всіх заправках вартість дизеля рівна вартості бензину (зазвичай різниця 1-2 ЛЕК), але на жаль, нічого не можу сказати щодо якості. Варіюється ціна яку зустрічав на різних автозаправних від 1,38 до 1,46 євро/літр (173 – 187 ЛЕК/літр) і такої колосальної різниці як з газом не спостерігав.

Ще дуже кидалися в очі поодинокі робітники в жилетах на дорогах (саме в горах) які стояли з мітлами і просто прибирали пісок і дрібне каміння з асфальту на обочини – не бачив такого в жодній іншій країні. Ну по суті, класне діло роблять, бо їхати, а тим паче гальмувати по піску чи камінню в горах, особливо різко, це ще той екстрим.

Також ще однією “прикрасою” на албанських дорогах є поліцаї з радарами 🙂 При чому стоять вони, наче вчилися по конспектам наши бувалих товстеньких ДАІшників – під знак 60 за поворотом, або за горою, або під деревом. Ну у нас, відверто, в нинішні часи рідко таке зустрінеш. А тут це буденна справа. Щоправда дуже багато водіїв зустрічних машин попереджають про пости завчасно. І взагалі, водії на дорогах Албанії дуже коректно себе ведуть (як нам здалося) і дуже рідко зустрічаються таких, що злісно порушують швидкісний режим.

Вже з початком гірської місцевості трохи заставив про себе згадати гугл навігатор – він просто відмовився визнавати нову ділянку магістралі і хотів провести нас по серпантину в гору. Але, як тільки хороша дорога закінчилася (її було буквально кілька км) він відразу впізнав маршрут і надалі відпрацював чудово. Закінчилась вона практично відразу, як тільки проїхали величезну будівельну базу ТАР (Трансадріатичний газопровід), її важко не помітити. Про цей проект дізнався пізніше, вже як приїхали до моря – реально стало цікаво, що ж там таке колосальне будують.

Кілька слів про роумінг від Київстар. Вже коли в’їхали на територію Албанії та від’їхали кілька кілометрів від кордону мені потрібно було скористатися інтернетом і я увімкнув його на телефоні. У Київстара є пакети по 100 мб за фіксовану суму в день за кордоном, вартість різна в залежності від країни. Все, що мені потрібно було я подивився і вимкнув інет. Через хвилин 10 прийшло смс повідомлення, що з мене знято 60грн і надано 100 мб для користування в Македонії! (Від кордону від’їхали вже кілометрів 10) І буквально тут же прийшло ще одне повідомлення, що з мене знято 35 грн і надано ще 100 мб, але вже для користування в Албанії. Я “мальоха” здивувався. Скоріш за все не переключився телефон на базові станції албанського оператора роумінгу Київстар. Але це був тільки початок…

Ми почали пробиратися в гори по трасі SH75 по дуже цікавому, але реально складному і небезпечному маршруту.

Часом ширина дороги ставала не те щоби тісною для двох авто, а досить не просто було просунутися самому.

Ну швидкість проходження траси була дуже низькою, періодично доводилося практично зупинятися. 

Як на мене, то на Трансфагараш (відома живописна траса в Румунії) було їхати куди простіше в безпечніше. 

Близько опів на 11 ми доїхали до ферми на якій вирощують форель під назвою Sotira (http://www.farmasotira.com/index.php?go=loc ). Вона знаходиться прямісінько над дорогою, буквально кілька кілометрів від містечка Germenj.

Це був безумовно найсмачніший обід, котрий ми куштували за нетривалу подорож з України, а місце надзвичайно колоритне. І коштувала ця вся радість якихось 17.28 євро. Це просто смішні гроші за таку фізіологічну та моральну насолоду. А у вигляді компліменту нам ще принесли смачнючий медовий кекс, а після ще й кілька скибочок чудового албанського кавуна, ну просто смакота… 🙂 

Вже близько опівдня ми набравшись сил поїхали далі. Ще однією колоритною особливістю Албанії є свійські (і не тільки) тварини. Практично в усіх сільських поселеннях та горах, а подекуди і в містечках абсолютно вільно абсолютно розгулювати корови, кози, вівці та кури… Також дуже частенько в повітрі “літає” специфічний аромат, але до нього дуже швидко звикаєш 🙂

А, ще ж не все, пам’ятаєш про “веселий” Київстар? Так от тепер виникла ще цікавіша ситуація. Ще перед приїздом на ферму у моєї дружини Марії, як і в мене, почав періодично дзвонити телефон (все ж був понеділок, після 4х вихідних і далеко не всі знали, що ми за кордоном). Слухавки ми не брали (у нас відпустка, все таки 😉 ) і просто залишалися пропущені дзвінки. Тут після чергового такого неприйнятого дзвінка їй приходить смс: з Вас знято 30грн і надано 15 хв на добу. У Київстару окрім славнозвісного пакету інтернет в роумінгу є ще і розмови в роумінгу. Проте активується пакет дзінків лише якщо ти зателефонуєш комусь, або приймеш дзвінок від когось. А тут виникла ситуація, що не було ні вихідного, ні прийнятого дзвінка а кошти зняті! Ну ми подумали, що якась помилка і не надали особливої уваги.

Але коли ситуація повторилася через хвилин 30, але вже з моїм номером телефону, то тут ми вже не стали сидіти. Ми якраз перепочивали на обіді з фореллю і зателефонував в справку Київстара в роумінгу. (*105*466# – це якщо тобі колись знадобиться 🙂 ). Розповів всю ситуацію, і оператор Діана повідомила, що в них в системі зафіксовано вхідний дзвінок! котрий тривав 6 секунд. Сказала, що помилки бути не може, і що в них все класно, все сертифіковано,  а я виходить “олень” і мені просто скучно… Що ж за хрєнь? А ще сказала, що можу написати офіційне звернення в письмовій! формі. Ну виходить з мене ще пару тижнів повинні познімати кошти за послуги, котрими я не користувався, а там може щось вирішимо… Ну і що ти думаєш, наступного дня (пишу дописи з затримкою в кілька днів) ситуація повторилася і в мене, і в Марії, при чому в неї навіть не було дзвінка пропущеного – просто зняли кошти і все. Повторні дзвінки операторам нічого не дали – нам ще й нахамили, мол параноїки відчепіться, у нас все класно. Вихід для себе знайшли так – на 2 телефони увімкнули режим в польоті. Зв’язок далі через Wi-Fi. По приїзду будемо розбиратися. І справа навіть не в грошах, питання принципу. А в цей же день, дізнався про такі ж ситуації в інших людей, і в інших країнах. Привіт, Київстар.

Відволікся я від теми, наболіло)

Все так же неспішно по гірським масивам з чудовими краєвидами та нечисленими населеними пунктами ми доїхали практично на південь Албанії до кордону з Грецією, який проходить через річку. І тут, коли почали їхати в північному напрямку крізь гори пейзажи стали ну просто магічними, казковими, неймовірними – описати це не можливо, лише потрібно бачити!

Найбільше підкупало те, що навколо нам практично не зустрічалися місцеві, я вже мовчу про таких як ми “зальотних” – їх там просто не було. Маршрут у туристів не популярний і тим для нас він став ще привабливіший і рідніший 😉


Близько 15-ї ми виїхали на хорошу широку дорогу поблизу містечка Теперелена. І тут я зрозумів, що наша машина показує нам червоне світло 🙁 Дуже сильно почав  гудіти передній підшипник ступиці, правда не було зрозуміло з якої сторони. Нам до Кепаро (село в якому ми забукали житло) залишалося їхати ще близько 100 км. Вирішили шукати якийсь автосервіс, бо було враження, що можемо просто  не доїхати, зупинитися десь на дорозі, бо заклинить колесо :(. І це все при тому, що я двічі перевіряв ходову вдома: за місяць (було замінено кілька дрібниць) і за тиждень до поїздки – було все гуд.

В Тепелені знайшли сервіс, він був відкритий, але майстра не було – як нам сказали він спить, от просто відпочиває чоловік). Нам також сказали, що наступний сервіс є в сусідньому місті Гірокастра, за 30 км в напрямку яким ми і мали їхати в принципі.

Випивши кави на заправці ми нагуглили автосервіс Норра, туди і поїхали помаленьку – вибору у нас особливо не було). О 16.00 ми вже приїхали на сервіс. І тут почалося найцікавіше ;). Благо, що знайшлися на сервісі пару людей, котрі розмовляли англійською мовою, і ми змогли пояснити проблему (До слова, багато молоді більш-менш адекватно знає англійську, в тому числі на заправках де ми зупинялися. Старше покоління практично ніхто не розмовляє, воно й не дивно – країна десятки років була в комуністичній ізоляції.).

Так от. Спочатку нам сказали, що запчастин на Chevrolet не зможуть знайти в окрузі. Хіба що шукати в столиці Тірані. А це, на хвилину, 225км і вже вечоріло. Перспектива така, м’яко кажучи, не вражала :(. Ми почали розпитувати, можливо є сенс пошукати на інших сервісах в місті. Тут власник СТО вирішив проїхатися за кермом і переконатися в проблемі. Після того як він почув злий гул, і я разом з ним (і часом хруст, на різких поворотах) зрозумів, що “треба цих рєбят рятувати”. Комусь зателефонував, поспілкувався. В якийсь момент біля нашої машини вже зібралося 6 чоловік з албанського сервісу :). В  результаті сказали, що зможуть знайти підшипник та замінити.

Коли підняли авто на підйомнику, то виявили, що правому просто “жопа”, а лівий теж не завадить поміняти. Сказали, що за 2 запчастини потрібно викласти 40 євро, а за роботу ще додатково 20.

Якщо, чесно, то озвученим сумам я просто таки зрадів, бо я вже встиг подумати, що з нас здеруть наразі кілька сотень євро. Майстер розібрав колесо і вони самі! поїхати шукати підшипники в місті.

Окремою темою є автосервіс Норра. Це по суті не просто СТО, а величезна розборка на якій можна знайти практично все для Мерседеса, VW і абсолютно нічого для Chevrolet 🙂

Вся справа в тому, що німецькі машини в Албанії надзвичайно популярні. І тут, як нам розповів хлопчина на сервісі можна купити старенького мерса баксів за 500, абсолютно на ходу, трохи втомленого правда, але – щоправда без документів, відповідно скоріше за все крадений.

Як розповів нам той же хлопчина, що даний сервіс (ну і розборка, я так  розумію) є найбільшим не те що в місті Гірокастра, а найбільшим в південній Албанії! Більший є лише в Тірані. І тут я остаточно зрозумів, що нам реально пощастило. Але найбільше все ж нам пощастило з Людьми (так так з великої “Л”), яких ми тут зустріли. Хтось постійно був біля нас і розмовляв, хтось пропонував стілець присісти, а хтось намагався якомога швидше відремонтувати авто. Неймовірно доброзичливі люди! 

Не пройшло і 10 хв після того, як зняли старий підшипник вони вже привезли 2 шт нових, точно таких як треба, і почали установку. Я розуміючи, що після ремонту потрібно ще зробити розвал/сходження запитав чи можуть  вони зробити і цю процедуру. Сказали, що у них нема для цього обладнання, але тут недалеко є спеціалізований для таких процедур сервіс, вони ж самі зідзвонилися з тим СТО і домовилися, щоби нас дочекалися (оскільки всі сервіси працюють до 17.00), і за це ми повинні доплатити ще 10 євро, шара прямо таки 🙂 О 18-й годині запчастини були замінені і звичайно я не міг не сфотографуватися з майстром, котрий так швидко все зробив.  

А з сервісу нас проводжали всі як рідних і бажали чудового відпочинку 😉

Після ремонту двох підшипників власник сервісу разом зі своєю милою дочкою поїхав з нами до свого сусіда, який закінчив всі налаштування авто і вже о 18.30 ми виїхали далі на абсолютно справному авто, та перед цим отримали історичне фото з нашими рятівниками. І вже коли ми від’їжджали далі один із майстрів покликав мене за “гараж” де росли величезні і, як виявилося згодом, смачнючі сливи якими він нас люб’язно пригостив. Як на мене приємні та доброзичливі люди – це головне надбання Албанії.

І ще один висновок: поїдеш в Албанію на Мерседесі – проблем точно не буде 🙂

Тут нам залишилося проїхати всього 100 км і порівняно з тим, що вже подолали це виявилося просто дорогах релаксу і очікування зустрічі з морем.

Тим більше, що цей відтинок дороги мав практично ідеальне дорожнє покриття. А коли вже залишалося їхати кілометрів 30 наш приїзд почали зустрічати чудові краєвиди та неймовірний захід сонця. І вже близько 21.00 були на місці в невеличкому та затишному селі Кепаро (Qeparo), але це вже інша історія 😉