З першої спроби до моря ми так і не дісталися, але все так же жили з цим бажанням! Ми тиждень не могли зрозуміти, чи вдасться нам таки вирватися у відпустку. Оскільки сталося кілька подій, що заставили нас повернутися напівдорозі до Болгарії.
Та все ж, нарешті вирвалися!
Як тільки завершили справи відразу виїхали з Києва. Реально ми тиждень були вдома і їздили з запакованими сумками кожен день в надії виїхати. Вирішили також, що мерем в Болгарії в цьому році ми пожертвуємо.
Виїхали близько 22.00 з Києва в ніч на п’ятницю. Щоб не торчати в заторах при виїзді по одеській трасі поїхали з Києва в об’їзд через Обухів та Узин ну та далі по «автобану» до самої Одеси. Вночі звичайно їхати набагато важче, але часу чекати у нас попросту не було. Величезним плюсом у нас була можливість їхати в два водії. І регулярні зміни кермуючого та час на відпочинок для кожного давали змогу їхати майже без зупинок.

Також, ми вирішили їхати весь маршрут до Греції не зупиняючись ніде на ночівлі, бо на відпустку у нас залишалося всього 9 днів (не рахуючи п’ятницю), а у Грецію ми таки 100% вирішили потрапити цим літом. І так відстань в 1900 км нам потрібно було подолати якомога оперативніше. Відкорегований маршрут прямо в грецький кемпінг виглядав наступним чином: Київ -Одеса – Маяки (по Україні) – Паланка – Каушани – Кахул (по Молдові) – Оанча – Браїла Слобозія – окружна Бухаресту – Джурджу (по Румунії), Русе – Бяла – Левскі – Луковіт – Софія – Кулата (по Болгарії) – Серрес – Солонікі – Полігірос – Тороні – Каламітсі (по Греції). https://goo.gl/maps/mFk8fG4M2X32


    Нічний маршрут до кордону з Молдовою у нас закінчився о 4.20 на КПП Маяки (біля Одеси). Вже в 5.00 ми пройшли дві митниці і були на території Молдови. В такий час ми проходили кордон одні! Не було реально жодної машини, тому нам пощастило так швидко пройти кордони.

По території Молдови нам потрібно було проїхати майже 250 км. Але нічний маршрут і втома далися в знаки, тому недалеко від кордону з Румунією вирішили переночувати. НУ як переночувати ☺ В машині поспали пару годин і знову в путь.
В 12.20 ми були вже в Румунії, при тому, що на проходження двох кордонів (Модова+Румунія) включаючи похід в Duty Free ми витрати всього 30 хв. А все тому, що і на цьому переході було реально пусто!
Далі наш маршрут пролягав по території румунів. Десь о 17.20 ми проїхали окружні Бухаресту, а вже приблизно за годину були на території Болгарії. Перехід між румунами і болгарами зайняв у нас хвилин 10, а то й менше: заплатили за проїзд по мосту, під’їхали до прикордонників-  вони поставили штампи в паспорта і все, ми в Болгарії. Тут ще довелося купити віньєту болгарську (оплата за проїзд по дорогам) та приліпити її на скло. У болгарів на відміну від Молдови та Румунії не має системи електронної оплати проїзду по дорогам через інтернет, натомість у них потрібно клеїти лейбу на лобове скло. Інформація зчитується автоматично, коли машина проїжджає під камерами.
По території Болгарії нам потрібно було проїхати від прикордонного міста Русе через столицю Софію до кордону з Грецією. Потрібно сказати окремо, що всю територію ми проїхали по автомагістралі на якій, на відміну від Румунії майже не було населених пунктів (часом здавалося, що Румунія одне суцільне село через яке тягнеться траса). Тобто рухатися було дуже комфортно, безпечно та що саме головне для нас – швидко.
Софію ми проїхали трохи з північ і нам захотілось перекусити та випити кави, бо нам ще залишалося приблизно 450 км шляху. Коли ми не далеко від столиці на автобані побачили вивіску Shell та поруч з нею McDonalds (цілодобово) ми навіть зраділи ☺ Але радість тривала до того моменту поки ми почали шукати спосіб щось замовити. Реально працював лише McDrive, але у віконечку фастфуда нікого не виявилося! Де був персонал? – загадка так і залишилася не розгаданою, можливо відпочивали. Перед нами було дві машини і на замовлення ми витрали близько 30 хв! Як, ну скажіть як так може бути, що на таку фігню як Макдак можна витратити так багато часу… В інших умовах ми звичайно б не чекали, але просто хотілося трохи перекусити та перепочити. Але сам факт дуже дивує! Ну це так – крик душі, бувають й такі випадки.  
Трохи за 3.00 ми пройшли кордон Грецією, де авто навіть не дивилися, а просто взяли паспорти та поставили штампи – і болгари, і греки сидять разом в одній «будці». Нам залишалося проїхати всього 250 км, але вони виявилися найскладнішими. Оскільки, в першу чергу, втома давалася в знаки, то їхали не швидко та змінювалися за кермом частіше. До того ж, ми трохи заблукали, вірніше поїхали не самим оптимальним маршрутом.  

І от, подолавши 1900 км, втомлені, майже не спавши зовсім за останні дві доби, витративши 34 години на дорогу ми дісталися до омріяного моря! Це було нереально кайфове відчуття 😉


До того ж з перших хвилин на морі нас почав дивувати формати відпочинку в кемпінгу…

p.s. Витрати палива

Значить у нас машина обладнанна ГБО. По всьому маршруту слідування ми заправили 153 л. газу. По розходу мені досить важко прорахувати, оскільки ми регулярно дозаправлялися до повного бака, а не викатував повністю бак. Але орієнтовно витрати на 100 км. склали менше 9 л.    
p.p.s. Паспортні контролі – безвіз Україна – Європа
Щодо безвізу ми звичайно начиталися інфо дуже багато, та як ви вже знаєте паспорта у нас були зроблені. Всі необхідні документи (страхування, бронування, кошти і т.д.) ми звичайно мали з собою. Але для нас сама процедура перетину стала дуже неочікуваною… Окрім паспортів, грінкарти на авто та документів на авто у нас не запитали більше нічого! Взагалі нічого не питали! Куди ви їдете? Чому? Де ви будете жити? Чи є у вас кошти? – реально всім побарабану! Це стало дуже приємним сюрпризом в даній поїздці, і підтвердило, що оформлення біометричних закордонних паспортів завбачливо було правильним рішенням!