Цього дня вирішили поспати чуть більше і виїхали до кордону близько пів на восьму ранку. За 40 хвилин були на кордоні. Прикинули, що наша подорож до кордону з Хорватією сягнула 1400 км.
Перетинали кордон в містечку Летеньє і вся процедура заняла у нас аж 10 хвилин. При чому пункт перетину у Хорватів та Угорців спільний, сидять в сусідніх кабінках. Ми навіть з машини не виходили, нам просто поставили штампікі в паспортах і пропустили.
Вже за пунктом пропуску вирішили наміняти хорватських грошей. Як пізніше зрозуміли, курс на кордоні занижений. Якщо на кордоні 1€=7.29 кун, то майже всюди в інших місцях 1€=7.4-7.5 кун. І ще один нюанс – в деяких місцях можуть брати податок. Так коли ми заправлялися вже на території Хорватії і розплачувалися в євро (тут теж, майже, всюди можна розраховуватися євро) з нас взяли 3% податку. Краще знайти обмін без комісії у місті, наприклад, Загребі та обміняти грошей.
Тепер про паливо, порівняння як обіцяв: вартість в Україні близько 1€, в Угорщині – 1.35€, в Хорватії – 1.28€. При чому вартість дизеля і бензину приблизно обнакова та майже ніде немає розподілу по маркам палива: один вид дизеля та один вид бензину. Доречі, дизельних авто ну дуже багато, мабуть, набагато більше бензинових, чому? Ми так прикинули, що просто економічніше, відповідно дешевше…
Ціни в Хорватії – на перший погляд, на заправці, десь на рівні Угорщини, кава 8-10 кун.
По плану сьогодні мали заскочити в Загреб, доїхати до Плитвицких озер, там погуляти та переночувати.
До Загребу домчали по автобану приблизно за годину (110 км). Як і в Угорщині автобан платний, але тут платиш по факту відстані, що проїхав. Так за дорогу до Загреба заплатили 42 куни, ну прям не скромно.
Столиця нас зустріла сонцем і теплом) Поснідати-пообідати вже було б в самий раз, тому знайшли затишний ресторанчик. З того, що куштували реально всім сподобались сири. Чек за пообідати вчотирьох нас “трошки” здивував – 520 кун… ну, буває 🙂
Загреб це не Будапешт за своїм розмахом, але нам він здався якимось привітнішим, невеличкі вулички в історичному центрі перетікають у просторі площі з цікавою архітектурою в самий раз щоби погуляти кілька годин.
Підземний паркінг в Загребі коштує 7 кун за годину, що куди приємніше за ціну парковки в Будапешті.
Близько 14.00 вирушили в напрямку Плитвицких озер. Потрібно було проїхати близько 130 км, але оскільки майже вся дорога пролягала через гори та невеличкі поселення, то цей переїзд відняв більше двох годин, відповідно потрапили на озера ближче до 17 години. І тут на нас чекало невеличке розчарування. Справа в тому, що екскурсія по тереторії озер триває близько 5 годин, а останній автобус, щоби повернутися до місця відправлення, їде о 19. За дві години побачити все – просто нереально. Детальніше – в продовженнях історії. Недовго пошевеливши “сірою речовиною” голови вирішили переночувати неподалік, а рано вранці (відкривається о 7.00) відправитися на екскурсію.
Знайти житло на ніч неподалік Плитвицких озер це як знайти в Ізраїлі єврея (нічого особисто не маю проти них, просто до слова 🙂 Не довго поторгувавшись з хазяйкою першого ж будиночку зійшлись на 50€ за два! космічних (в порівнянні з житлом в якому ночували в Угорщині) номери, в одному з яких була ще й окрема кухня з кучою техніки та навіть кавоваркою. До слова, в номерах реально все блищало чистотою. Скупилися в найближчому магазині (130 кун за невеличку вечерю), а потім вирішили під пляшечку пива прогулятися по селу. Виникла невеличка дискусія на тему “Коли в Україні життя для людей буде таким же та що для цього можемо зробити ми?” – питання залишилося відкритим.
По всім гірським дорогам цього села асфальт, парканів в дворах майже нема (в деяких максимум висотою по пояс, так чисто для декора), трава покошена ВСЮДИ, навіть там де люди не ходять в принципі ніколи, бо це схил гори, який просто межує із двором в якому забору нема взагалі.

Сміттєбаки стоять чисті і, увага, біля них пахне квіт акації, а не… ви зрозуміли що. Сміття тут відразу розділяють по різним бакам: папір, скло, пластик… Нічого з технологій “Зоряних воєн”, все просто та ефективно і це в селі де є максимум 20 хатинок. А ще, колоритний хорватський музичний супровід від наших сусідів-хорватів – гітара, акордеон та милозвучний спів під який ми солодко заснули 🙂