Власне один із вагомих факторів чому ми вибрали південь албанського узбережжя для відпочинку цього літа – це географічна близькість до о. Корфу (в багатьох джерелах ще називають острів Кіркіра, це один і той же острів, бо у декого бувають нестиковки). Це було одне із місць, котрі ми запланували відвідати обов’язково. Найближчим містом з якого можна було паромом (разом з авто) переправитися на Корфу була Саранда. Завчасно (за кілька днів вже будучи в Албанії) ми замовили квитки на паром онлайн, http://www.finikas-lines.com/ . За двох людей та авто (туди й назад) ми в сумі заплатили 180 євро онлайн на сайті і нам залишилося отримати квитки біля порту Саранди в офісі компанії перевізника. Звичайно, що можна шукати й інших перевізників на Корфу, але тут ми не запарювалися.

Самий ранній паром для авто (для пішоходів були рейси з самого ранку) був о 10,30, назад ми запланували повернутися цього ж дня, о 18,30 🙂 ). На місці ми повинні були приїхати за годину до відправлення, тобто о 9,30 для оформлення всіх процедур по перетину державного кордону Албанії (о.Корфу, як відомо, це територія Греції і перетин кордону практично нічим не відрізняється від польоту в іншу країну). Ми вирішили дістатися порту завчасно і вже о 7,30 виїхали з Кепаро, хоча розрахунковий час дороги 1 година.

Не спішно рухаючись та періодично зупиняючись на чудових оглядових майданчиках ми дісталися Саранди ще до 9-ї ранку. Швиденько знайшли офіс перевізника та роздрукували квитки.  Нас відразу пустили на територію порту, та щоб дістатися до парому нам потрібно було пройти паспортний контроль і тут ми трохи поспішили, бо після проходження албанських прикордонників ми потрапили на пірс біля парому. Майже годину ми тупо “втикали” не маючи можливості вийти в місто і прогулятися, чи елементарно випити кави в будівлі порту, тому тут особливо не варто поспішати. На паром починають запускати десь за півгодини до відправлення, а процедура проходження паспортного і митного контролю (так, у нас навіть машину і речі в авто перевіряли, не дуже прискіпливо, але все ж) відбувається досить швидко. 

Як виявилося більшість пасажирів парому їхали “пішоходами”, автівок було всього 6 штук. На Корфу з інших країн люди в основному потрапляють літаком. В однойменній столиці острова є аеропорт котрий знаходиться практично біля моря. Так от більшість туристів на острові беруть авто (скутери, квадроцикли і т.д.) на прокат. Сервісів прокату просто неймовірна кількість і вони є практично в кожному селі, в тому числі є і прямісінько в порту о. Корфу.

З невеликим запізненням після досить тривалого очікування ми все ж вийшли в напрямку острова. Це був вже наш не перший досвід переправи на великому паромі разом з авто (минулого року в Греції ми вже мали такий досвід http://www.myeasytrip.com.ua/khalkidhiki/ ), але перший між різними країнами. Спочатку нам було цікаво: пейзажі, фото, нові враження.


Але через хвилин 30 ми вирішили, що потрібно потрібно використати час в дорозі на паромі з користю для організму 🙂 Практично завжди ми подорожуємо на авто маючи в арсеналі сумку-холодильник в котрій зберігаємо провіант попередньо куплений в дорогу. Це зазвичай надає мобільності, не потрібно шукати де перекусити в дорозі, плюс зачасту дозволяє зекономити час та кошти. Буває таке, що можемо перекусити прямо на ходу в машині, якщо критично не вистачає часу на тривалу поїздку. Дуже рекомендую тобі мати схожий девайс на дальні поїздки. Цей раз не став винятком. Ми знайшли затишне місце на нижній палубі нашого парому та провели час зі смаком та користю.

О 12.20 ми вже зайшли в порт Корфу і тут на нас чекали стандартні для в’їзду в іншу країну процедури. Спочатку паспортний контроль (тут нічого дивного, все стандартно), а далі митний контроль авто. З останнім були деякі особливості. Всі авто котрі з’їхали з парому стають на тимчасову стоянку, їх перевіряє працівник по черзі. При чому перевіряє досить прискіпливо всі документи: реєстрацію авто, паспорт, грінкарту (міжнародний страховий поліс) і якщо є якісь проблеми то можуть не пустити на території Греції. Так перед нами були албанці на Ауді у котрих закінчився термін дії грінкарти і їх не пустили на острів. Тому ще раз нагадування – будь уважний під час поїздок, обов’язково перевіряй всі потрібні документи (наявність та термін дії), щоби не витрачати дарма час на вирішення спірних питань під час відпочинку.

Після перевірки авто та документів твої дані записують в паперовий! журнал, а не в електронну базу як це буває зазвичай. Більше того тобі в закордонний паспорт (мається на увазі водію, котрий в’їжджає на Корфу) ставлять відмітки про в’їзд авто! та ще й зазначають термін, який авто може перебувати на острові. Дивина та й годі… Таке бачив вперше за весь час подорожей і багаточисленних перетинів кордонів. При чому, на скільки я зрозумів, дані дозволи і записи стосуються тільки авто котрі зареєстровані не в країнах Європейського союзу. Так от тут стався ще один невеликий казус. Пані, котра перевіряла наше авто, сприйняла акронім UA на номерах (скорочення від Ukrainian) як члена Євросоюзу (ну не знаю звідки в неї така інфа) і сказала, що мені не потрібно отримувати ніяких дозволів та я можу вільно виїздити з порту, мені навіть вората відчинили і я вже почав рухатися на авто. І тут мене наче по голові стукнуло – що щось тут не так. Я зупинився, підійшов до неї і запитав чи вірно вона все зрозуміла про авто на номерах UA? Вона швидко дошурупала, що помилилася і прийнялася оформляти все як годиться. Вибачилася і зіслалася на втому, бо дуже багато авто за день. А в’їзд замість одного дня, як я просив, дала на 5 :). Ось це якраз той випадок коли краще зайвий раз перепитати, бо хто його знає чим би все обернулося при виїзді…

Вже оформляючи перетин кордону на острові ми зрозуміли, що часовий пояс тут не такий як в Албанії, а +1 год по відношенню до попереднього. І ми зрозуміли, що у нас на поїздку по острову залишається всього 3,5 години (закінчили все оформлення  близько 14-ї години по місцевому часу, а о 17,30 ми мали бути в порту для оформлення зворотної поїздки). Тут до нас дійшло, що це просто халепа :(. Як взагалі ми розраховували час? Питання риторичне… 

Відразу вирішили що потрібно щось робити та потрібно переносити дату від’їзду на наступний день, бо так ми абсолютно нічого не побачимо. Знайшли офіс перевізника фінікас лайнс, він знаходиться буквально в 500 м від порту і нам без всіляких питань і доплат просто замінили квитки на наступний день. Тут перевізнику великий респект та однозначна рекомендація від нас, тут вони спрацювали на відмінно.

Не встигли ми відійти від однієї несподіванки як отримали наступну. Офлайн гугл карти на о. Корфу просто відмовилися працювати коректно і вперто не хотіли вести по маршруту. Це при тому, що вони прокладали шлях і визначали наше місце. Щоб вилікувати цю “хворобу” довелося включити інтернет від мого “улюбленого” Київстару та відповідно заплатити грошей. Після все стало працювати як годиться. 

Пару слів про Корфу взагалі. Цей острів знаходиться дуже близько до південного узбережжя Іонічного моря Албанії та північного Греції. Завдовжки близько 60 км, а завширшки приблизно 30. І спершу дивлячись на його розміри здається що можна об’їхати буквально за пів дня.

Але все не так просто як здається. Перше, це те що практично всі поселення зосереджені навколо берегової лінії по колу. Друге, що практично вся місцевість по периметру острова гірська, особливо на півночі (на півдні більш рівнинна, хоча теж періодично зустрічаються круті спуски та підйоми). Третє (і це мабуть найголовніше), що на острові просто неймовірна кількість історичних, культурних та природних красот. Також тут просто шалена кількість дуже милих та затишних поселень, що варті уваги. І тому побачити все за пару днів дуже важко, а тим більше за один – нереально.

Перед поїздкою ми звичайно підготували невеликий список місць котрі хотіли відвідати. Першим, правильніше сказати, найближчим місцем до порту з запланованих було село Пелекас (Pelekas). Воно розташовано на заході острову, буквально в 10 км від столиці. Вся справа в тому, що воно розташоване на вершині гори з якої в одну сторону відкривається чудовий краєвид на весь Корфу, а з іншої крутий спуск, котрий веде до чудового пляжу. По вузеньким вулицям ми заповзли на саму верхівку села, де знаходиться готель-ресторан.

І тут же вирішили випити кави та перепочити. По ціннику на каву (5 євро за 2 еспресо) ми відразу відчули, що ми вже в Європі, а не в Албанії (там за аналогічну каву на двох ми платили в середньому по 1,5 євро) і ціни тут прямо таки європейські. Біля цього ж ресторану знаходиться чудний оглядовий майданчик з якого ми побачили перші краєвиди на острів, котрі просто закохують в це місце з першого погляду.

Біля цього ж майданчику влаштували невеликий ланч надзвичайно солодкою і запашною динею, що була куплена напередодні в Албанії 🙂

Пристойно розігрівши на сонці свої тіла після подорожі та невеликої фотосесії ми вже просто мріяли про освіжаюче грецьке море. Спустившися по крутій дорозі ми виїхали крізь хащі практично до пляжу. Тут берег виявився абсолютно піщаний та дуже розігрітий – босими ногами ходити було не реально, дуже сильно припікало ступні. Але все ж коли пірнули в море всю втому та жару відразу змило в солону безодню. І сили відразу наповнили організм. 

Буквально пів години нам вистачило, щоб трохи освіжитися та обсохнути. До речі, хотів тобі розповісти ще про одну особливість пляжів в Європі (в Албанії в тому числі). Практично всюди є душ з прісною водою і після купання в морі ти можеш змити сіль і абсолютно комфортно їхати (йти “додому”) далі. Це особливо круто коли ти подорожуєш на авто і не прив’язаний до певного місця проживання.

Наступним запланованим пунктом для відвідин стало містечко Палеокастриця (Palaiokastritsa).  Воно знаходиться на північному заході острову і його рекомендують практично всі туристичні сайти та відвідувачі острову. По відстані від пляжу де ми забазувалися було якихось пару десятків кілометрів, але переїзд зайняв майже годину часу. Все тут на цьому острові не так просто як здається 🙂

Так от саме містечко являє собою дуже затишну бухту – кілька пляжів поблизу яких пришвартовані яхти. Але головною знахідкою є краєвиди, котрі відкриваються з пагорбу, що розташований зовсім поруч та на якому розташований діючий монастир. І от потрапляючи на верхівку міста на перший майданчик починає перехоплювати дух.

Але коли піднімаєшся ще й на наступний буквально поруч, здивування збільшується ще.



І от вже коли ти думаєш, що це вся краса даного місця, ти забираєшся ще вище – і тебе просто приголомшують нові краєвиди.


Година часу у такому місці пролітає як одна мить, а у нас ще на сьогодні було заплановано відвідати пару поселень на протилежному, північно-східному узбережжі. І вже близько 18-ї години були готові виїздити далі. Та відразу нам не дало це зробити авто BMW на італійських номерах, котре стояло посеред стоянки з піднятим капотом.

З подачі Марії я таки не зміг проїхати повз. Хоча різниця між мною і експертом по BMW приблизно як різниця між українським автопромом і всім відомою компанією Ілона Маска 🙂  Виявилося, що в німецькому авто глюконув пристрій, котрий в водійському простонароді називають “гітара” – перемикач (лівий під кермом) поворотів та дальнього-ближнього світла. У авто постійно горіло дальнє світло та миготіли ліхтарі лівого повороту, при чому це все світилося навіть якщо витягнути ключ запалення. Треба зазначити, що за кермом авто була жіночка “бальзаківського віку”, що була російськомовною (нам її дуже легко було зрозуміти) та котра з усіх сил намагалася знайти щось під капотом. Підійшовши, зрозумів, що вона шукає акумуляторну батарею, бо як вона сказвла “У меня дома есть Кадиллак 2011 года и вот когда у него выскакивает ошибка на приборной панеле я сама снимаю клемы! с аккумулятора, ошибка пропадает и я еду дальше”. Ця процедура мене дуже здивувала, але ж я не міг відмовити жінці 🙂 Правда після того як таки знайшли акумулятор (він в тій машині знаходиться в багажному відділі) даний хід не допоміг і я порадив їй шукати автомайстерню. Щоправда інструмент для зняття клем я їй таки подарував, щоб в крайньому випадку могла знімати клеми під час стоянки, або на ночівлю.

Ну і все ж з другої спроби ми таки виїхали в напрямку містечка Касіопея (Kassiopi), котре розташоване на протилежному північно-східному боці острова, при чому на нас чекала дорога через саму гірську частину острова. Тому коли я побачив, що ми їдемо повз найвищу точку острова, мені неодмінно захотілося туди заїхати. Ну і знову ж по дорозі нас супроводжували просто шалені краєвиди.

Хотів би також згадати про пальне на острові. Воно тут значно дорожче ніж на материковій Греції, що логічно, а порівнюючи з Албанією, то різниця просто колосально. Ми звичайно розуміючи, що ціна на газ буде космічна завчасно заправили авто та потреби дозаправок на острові у нас не виникло. Але все ж, вартість газу 0,98 Євро/л (в Албанії для порівняння в середньому заправлялися по 0,5 Євро/л). При чому це була єдина! заправка де ми побачили газ, на більшості були лише бензин та дизель. Вартість бензину в середньому 1,7 Євро/л, дизель – 1,45 Євро/л. Ну сам бачиш, що ціни тут ну дуже кусаються. Ще з минулого року пам’ятаю, що в Греції паливо одне з найдорожчих в Європі, а тут ще й перевезення  його на острів накладає свій відбиток. Так що даний момент теж враховуй, якщо будеш їхати на своєму авто можна перед заїздом на паром заправити повні баки і на цьому дещо зекономити.

Дуже неспішно, бо на цьому острові їзда просто приносить насолоду в першу чергу естетичну від краєвидів в усі боки, ми дісталися містечка Касіореї вже близько 20-ї години вечора. Авто залишили на парковці за 4 євро, бо поблизу центра було практично нереально знайти вільну місцину.  І пішли прогулятися по вуличкам. Місто виявилося дуже милим та затишним з величезною кількістю магазинчиків та таверн. Щоправда назви таверн були часом для нас м’яко кажучи незвичні 🙂 

В центрі ми практично відразу заткнулися на стежинку котра вела до старої фортеці, котра як на мене досить пристойно збереглася, але була якась занедбана :(. Проте з її стін відкривається просто чудовий вид на саме містечко та дуже чарівну і спокійну бухту. 

Тут ми вже зрозуміли, що за цей день ми практично нормально не їли, лише невеликі перекуси, і нагнали вже шалений апетит, тому далі вже чітко йшли в пошуках ресторану для вечері. Але була одна проблема – їх тут ну дуже багато, і на будь-який смак. Ось так ідучи від одного до іншого ми потрапили в один під назвою Оазис. І як виявилося не прогадали. За пару чудових грецьких салатів та смачнючого місцевого блуда під назвою Гірос, плюс напої ми заплатили 33 євро. Ну не дешево, враховуючи що ми замовили лише по 2 блюда, при чому далеко не найдорожчих. Для порівняння таку ж вартість ми заплатили за свій найдорожчий! за весь час відпочинку обід в Албанії. Але ж ми в Греції, тим паче на острові Корфу, тим паче це було дуже смачно та ситно, і воно того варто. 

У нас в планах на сьогодні були відвідини ще одного сусіднього містечка, але розуміли, що вже ніч і в нас ще немає місця для ночівлі. Тому ще під час трапези почали шукати місце для ночівлі через Букінг. Але зрозумівши, що приміщення де ми вечеряли розташоване в готелі, ми особливо нічого не видумували. Вирішили залишитися тут. Коштував номер 65 Євро за ніч зі сніданком, досить пристойна ціна та умови, лише був один недолік – в номері смерділо цигарками (, людям котрі палять, то взагалі норм, а от нам було не дуже приємно, проте вже реально не було сил і бажання кудись їхати.

Що також було примітно в цьому містечку – це те, що воно досить двіжове, чимало розважальних ресторанів та барів з гучною музикою (від якої ми явно відвикли, особливо живучи на тихій окраїні албанського села). Тому засинати з відкритими вікнами на балконі було нереально, довелося закупорити та спати без свіжого повітря (кондиціонер принципово на ніч не вмикаємо), але ми були такі виснажені, що сон нас окутав практично відразу. 

Наступного дня на нас чекав легенький сніданок з самого ранку і відразу після нього відправилися в путь.  
Вже близько 9-ї години ми були в невеличкому, але дуже мальовничому селі Каламі (Kalami) – вузенкі невеликі вулиці, затишні будиночки та вілли котрі просто тонуть в зелені. Головним для нас бонусом стало купання в ранковому дуже чистому та освіжаючому морі.

   

На сьогодні ми запланували відвідати ще 2 місця, окрім цього чудового села. І наступним пунктом, котрий логіці мали відвідати вчора, але чуток тупонули, стала старовинна фортеця Ангелокастро (Angelokastro). А промах наш був в тому, що дане місце розташоване близько від Палеокастриці. Тільки ми то це зрозуміли пізно, вже коли вечеряли в Касіопії. Проте все рівно були переконані, що дане місце варте уваги, незважаючи на відстань котру потрібно було подолати в зворотньому від столиці острова напрямку та час на поїздку.

Вже коли виїхали з пляжу Каламі ми випадково заїхали “не туди”, але це був той випадок коли в одному чудовому маленькому селі ти знаходиш ще один суперовий пляж в затишній бухті. І найбільшою радістю було те, що в ранню годину на обох пляжах були практично відсутні люди.

Та все ж ми вирвалися з полону краси пляжів і поїхали в запланованому напрямку. І це знову був той випадок, коли хочеться щоб дорога ніколи не закінчувалася. Шалена кількість маленьких сіл в нереально мальовничій природі з вузенькими вулицями, де часто важко розминутися двом авто. Постійно за вікном один чарівний пейзаж зміняє інший, а у вікно задуває свіже морське повітря – кайфове відчуття 🙂

Тут же проїзд нам зустрілося місто Іпсос (Ipsos), в якому великий піщаний пляж багато та величезна кількість ресторанчиків, але як для нас то аж занадто багато людей. Проте дорога проходила прямісінько над пляжем і було цікаво споглядати місцеві краєвиди.

Ось так неспішно, близько 11-ї години ми під’їхали до фортеці Ангелокастро. Авто залишили на безкоштовній парковці, де до слова було досить мало туристів, можливо була ще рання година, а можливо із-за віддаленості цього місця від столиці сюди доїжджає не так багато людей. Тут же поруч ми вкотре побачили ось таку картину.

На землі під оливковими деревами укладено темну сітку. Ми спостерігали такий кадр не раз і не двічі. І звичайно задавалися питанням – навіщо вони там лежать. У нас виникла теорія, що це жителі роблять, щоби збирати врожай оливок – коли вони дозрівають, то падають не на голу землю, а на сітки. Ну а далі їх зібрати вже діло техніки. Не знаю, на скільки наша теорія правдива, але нас така відповідь на запитання влаштувала 🙂

Повертаючись до Ангелокастро. Нам потрібно було піднятися по сходам на саму вершину невеликої гори, де власне і розташована фортеця. Вхід коштує 2 євро з людини, я б сказав, що прямо таки халява для такого місця. Підйом по прокладеним доріжкам та сходам триває близько 10 хв і є дуже простим.

Тим більше, що по до розі зустрічаються кілька майданчиків для чудових фото тутешніх пейзажів.

А от вже коли залізли на самісіньку вершину то тут краєвиди стають просто надприродні. Більше того з крутої скелі відкривається вид на абсолютно прозору воду прибережної зони.

На верхівці фортеці природу хочеться споглядати і ще, і ще, а залишати це місце ну зовсім не хочеться. От тільки надзвичайно сильний вітер все ж не дає змоги затриматися в такій красі надовго, та й час вирушати в наступне місце.

Цікавою особливістю острова є те, що в багатьох невеличких селах встановлені ось такі світлофори. 

Зроблено це для того, щоби розділити зустрічні потоки на вузеньких вуличках і відповідно уникнути заторів. Зустрічали навіть такі, що встановлені на початку та в кінці села, тобто за час поки горить зелений ти встигаєш проїхати все поселення. Знизу під світлофором табличка на якій вказано час, котрий буде горіти зелене/червоне світло. Цікаве рішення для трафіку на вузеньких сільських вулицях. Найдовше світлофор перемикається з червоного на зелений в невеличкому селі Лаконес – 7хв. Дуже затишне місце де також можна споглядати чудові краєвиди на поселення яке ми відвідали напередодні – Палеокастрицю.

Після маже годинного переїзду ми опинилися біля одного з найвідоміших місць на Корфу – палац Ахілліон. Дане місце вже кілька десятиліть радую відвідувачів як музей, вхід коштує 8 євро з людини. А свого часу тут була резиденція дружини імператора Австрії Єлизавети (вона і збудувала палац в 1889 р.), короля Прусії Вільгельма II, готель та навіть казино. Цікаве місце для поціновувачів історії та архітектури, а для нас як джерело естетичного задоволення та гарних кадрів 🙂

Довго ми не затримувалися в палаці, оскільки на нас ще чекало коротеньке знайомство зі столицею острова м. Корфу.

Ми відразу поїхали до старої фортеці – це одне з найвідоміших місць на острові і її ми помітили ще вчора, коли заходили в порт на паромі. Сюди дуже зручно приїздити на авто бо є чимало місць для паркування, на відміну від багатьох історичних міст Європи. Так от залишивши авто ми відразу пішли до фортеці по мосту котрий збудований через штучно виритий рів, що наразі слугує гаванню для невеликих лодок. Цікаво, що за більш ніж 5 століть свого існування це місце дуже добре збереглося. Оплатити за вхід потрібно при вході на міст, коштує 6 євро з людини. Тут також обов’язково потрібно враховувати, що вхід відкритий до 18ї години, а от прохід на верхню частину закривається ще раніше, десь о 15.30-16.00.  Ну а далі пішли бродити величезною територією та пробиратися на саму вершину фортеці.

До речі, тут така величезна кількість старовинних пушок, що в одному із закутків ми зустріли просто “кладовище непотребу”. Мене це відверто дуже здивувало. Навіть не міг уявити, що пам’ятки яким по кілька сотень років будуть доходити свого віку ось так 🙁

 

Пробираючись вверх по сходам і доріжкам нас все більше і більше захоплювали види навкруги.

І от ми на вершині, практично на “даху міста” – чудові пейзажі на чудове місто, море, гавань… чисті надзвичайно позитивні емоції.

Коли вже спускалися вниз, то ворота, що ведуть до верхні рівні фортеці вже були зачинені на вхід (лише працювали на вихід) і багато туристів просто не змогли побачити найцікавіші краєвиди.

У нас залишалося не так багато часу до відправки на паром (нажаль) тому ми вирішили просто спуститися і погуляти старою частиною міста. Спочатку нас зустріла одна з найбільших площ в Європі (ну так пишуть багато джерел 🙂 ), а далі надзвичайно затишні та атмосферні вулички, в котрих часом не так просто розминутися двом людям, я вже не кажу про транспортні засоби.

Періодично ми щоправда виходили на широкі вулиці, котрих тут дуже мало, але відразу намагалися втекти з них і пірнали в атмосферу колориту та спокою.

Сонце, розігріті дороги та будівлі спонукали нас освіжитися. І тут прийшла чудова ідея, перед виходом на паромі з острова поплавати в морі біля підніжжя старої фортеці, тим більше що наше авто було припарковано біля спуску на пляж і тут же на пляжі був освіжаючий прісний душ. Буквально 30 хв водних процедур і повні сил готові рухатися далі.

Ось в такому місці ми прощалися з містом та чарівним островом, звичайно ми побачили далеко не все як в столиці так і по всьому о. Корфу. І навіть 2 дні котрі ми провели тут це дуже мало щоби сповна насолодитися та познайомитися з таким надзвичайно цікавим місцем. Але все ж ці два дні ми назвали “міні-відпустка у відпустці”. Хтось може сказати, що це зовсім не скромно витратити 300 євро за 2 дні для поїздки на “якийсь там острів”, але повір, ті емоції котрі отримуєш відвідуючи таке місце коштують набагато більше в нашому житті. Дуже насичено, неймовірно захоплююче ми провели тут час, котрий до речі пролітав просто непомітно, і котрий хотілося розтягнути якомога довше.

Далі в порт, оформлення на кордоні – все досить банально та стандартно. Але все ж дорога до Албанії нас веселила і не дала скучати. По-перше паром запізнився і ми (як і велика кількість туристів) майже півтори годин просто сиділи на пірсі після проходження паспортного та митного контролю. Тут же ми спілкуючись з сусідами в черзі ми дізнали, що таки є люди коли сюди переправляються на паромі на 1 день, але це практично денна екскурсія по столиці і самого острову відвідати не доводиться.

По-друге, коли вже вийшли в море почав дути сильний вітер а з ним і досить великі хвилі, котрі часом просто підкидали наш немаленький паром. Це було схоже на справжній атракціон на “американських гірках”  – і весело і стрьомно 🙂 Якщо за щось не триматися то можна легко гепнутися об палубу.

Ну і по-третє, коли вже прибули в порт Саранди і пришвартували біля пірсу паром, все ще продовжувало пристойно качати на хвилях. І якщо для пішоходів це не проблема, то виїзд на авто з парому став справжнім екшеном. Справа в тому, платформа котра повинна щільно прилягати до покриття пірсу постійно качалася  то в одну, то іншу сторону. І якраз потрібно було чітко уловити той момент, коли вона лягала більш-менш рівно. Мені все вдалося без втрат елементів авто і проблем, а от італієць котрий їхав після мене таки відірвав собі бампер – це був епік фейл 🙁 .

Так що будь надзвичайно уважним коли потрапиш в таку ситуацію, бо вирішувати проблеми з машиною у відпустці не дуже приємна справа, я то знаю 😉

В наше село ми дісталися вже близько 10-ї вечора трохи втомлені, але переповнені надзвичайно позитивними емоціями та стійким розуміннями, що на о. Корфу ми ще обов’язково повернемося.