І знову ранковий підйом близько 6-ї. І знову підкорювати небачені досі краєвиди 🙂

Третій день поїхали таким шляхом https://goo.gl/maps/GVdPbNw21g42 , як власне і задумали раніше. Звечора планували виїхати якомога швидше після підйому. Проте додати ранкових калорій в організм нам все ж потрібно. А ще коли побачили ранкові краєвиди за вікном, то прямо таки вирішили поснідати на терасі з видом на Дунай. І рахуючи, що він коштує 25 євро, то це просто ідеальний варіант після важкого дня в дорозі з двома нереально виснажливими переходами кордонів. Дуже чудовий хостел.

Близьк 7.30 ми виїхали, при чому не дивлячись на ранковий час господиня хостелу вийшла нас проводжати в дорогу. І ще що цікаво вона ж з вечора сказала, що може нам приготувати сніданок, але ми тактовно відмовилися, бо не хотіли її турбувати в таку рань. Але все ж приємно коли люди піклуються та відносяться з теплотою.

О 7,50 ми вже були на автобані і зупинилися дозаправити повний бак (1650,94 сербських динарів – 21,33л газу, 14 євро – вартість 0,66 євро/л) та випити ранкової кави. До слова кава на заправці Лукойл (так, в Сербії вони є 🙂 ) була дуже смачна. А от сама заправка нагадувала якийсь партійний з’їзд курців, як власне і всі заправки в Сербії. Тут величезні приміщення на території заправок де стоять багато столів. І таке враження, що це курілка в аеропорту. Я вже не кажу про столи на вулиці. Палять тут дуже багато, і здається практично всі, і таке враження що цигарки прививаються ще з дитинства, треш. Приміщення заправок прокурені – заходити туди не дуже приємно. А враховуючи, що я не палю вже кілька років, то це дуже відчувається. У нас таке вже дуже рідко можна зустріти. Та й взагалі сама атмосфера на території заправки не приємна: ходять якісь незрозумілі тіточки бомжацького виду і пропонують тобі пакет фруктів за 1 євро (ящики з фруктами розкладені обабіч заправки на тротуарі), до машини лізуть мужлани з тряпкою та водою, щоб ніби помити скло – і це все відбувається на одній з виду дуже пристойній заправці. Та й люди взагалі в Сербії якісь суворі, не дуже приязні.  Ну так от. Авто заправлено, кава випита і полетіли.

Не дарма нам не сподобалися люди в Сербії… Коли ми проїхали кілька десятків кілометрів, нас наздогнав старенький мерседес і мужик із вікна нам почав щось махати та показувати на колесо. За кермом була дружина і я попросив її заїхати на найближчу заправку, відразу на автобані намагаюсь ніколи не зупинятися. Весь цей час мерседес (в ньому було 2 “товариша”) їхав перед нами і коли побачив правий поворот заскочив на заправку теж. Ми зупинилися, я обійшов машину по колу, перевірив – все ок. Мужичкі із мерседеса просто не встигли до нас підійти, я так розумію, бо стали з іншої сторони заправки. І ми поїхали далі. Вони ще їхали поруч з нами з кілометр до першого з’їзду. Потім звалили. Справа вся в тому, що це дуже популярний розвод описаний ось на цьому сайті . Тобі розказують, що колесо скоро відвалиться, везуть на свій же сервіс і здирають з тебе кілька сотень євро за абсолютно не потрібний ремонт. При чому така “схема” у них працює вже кілька років! Так що будьте уважний і не піддавайся на дії таких “бізнесменів”.  І це ще й при тому, що я читав теми про такі розводи на форумах раніше. І на скільки знаю такі випадки були на дорогах Росії, Болгарії та підозрюю, що схема може “працювати” в будь-якій країні.

Ну проїхали… Вже на під’їзді до Македонії, біля містечка Владичин Хан, потрапили в затор, оскільки автобан закінчився (його, до слова, на цій ділянці тільки будують) а трафік був досить щільний, тому пересувалися досить повільно. І близько опівдня нам знову захотілося випити кави та розм’яти кісточки. Новенька заправка V-petrol знову ж таки була величезною курилкою, ще більшою за попередню :(. Та й з кавою у них тут виникли питання. Тому трохи походили, заюзали Wi-Fi і далі на кордон. До речі, на всіх заправках де ми зупинялися був безкоштовний інтернет, котрого сповна вистачало, щоби повідомити рідним що і як та вирішити якісь поточні робочі питання. Тому проблем зі зв’язком у тебе в дорозі виникнути не повинно. (Про роботу інтернету від Київстару в роумінгу, та і про сам оператор за кордоном я ще розповім в наступному дописі). Як ти вже зрозумів, Сербія у нас не залишила практично ніяких позитивних вражень, окрім хостелу.

За двадцять хвилин до першої дня були на сербсько-македонському кордоні, КПП Прешево. І тут, о щастя, ми пройшли два паспортні контролі за 25! хвилин. Це для нас була неймовірна радість, бо ще свіжий в пам’яті попередній день )

Практично відразу після кордон вирішили влаштуватися на обід. По дорозі нам зустрілася заправка Detoil, тут і вирішили порадувати наші шлунки. Потрапили в звичайний придорожний фастфуд і все наче нічого, але все ж невеличкий осад залишився. Обід в місцевому фаст фуді 760 македонських динар на двох (орієнтовно 12,15 євро). Але вже пізніше зрозуміли, що нас чуток розвели на гроші. Справа в тому, що ми всюди розплачувалися банківською карткою, щоб не міняти валюту в транзитних країнах. Зазвичай можна розплачуватися в євро і готівкою, але Вам дадуть решту в “тугріках”, які, як показує практика, ти потім придумуєш куди витратити і купуєш якийсь непотріб. Ну або привезеш додому купу купюр і монет котрі просто закинеш в шухляду, або в кращому випадку роздаси на сувеніри.
Так от, коли запитали (ще перед замовлення – краще завжди запитувати, щоби не потрапити в пікантну ситуацію) чи можемо розрахуватися банківською карткою нам офіціант сказав, що лише євро, але швидко зрозумів, що в євро ми не дуже хочемо платити і можемо просто піти, тому погодився. А коли прийшов час розплачуватися, то просто озвучив суму котра відразу була оплачена карткою. Та вже пізніше ми зрозуміли, що він в рахунок ще докинув лишню каву. Це він, як ми думаємо, так чайові “залишає” сам собі. Я думав, що так тільки в українських маркетах розводять, а ні… Так що будь уважним! І перевіряй суми перед оплатою у відповідності до чеку відразу.

Близько 15.00 заправка до повного (952 MKD, тут теж динари, але македоські – 29,28л, 0,52 Євро/л, це значно дешевше за сербський і македонський). Щодо македонських доріг, то претензій немає абсолютно ніяких. Не венгерські правда ), але все ж гуд. Оплата за проїзд по факту проїзду через пункти пропуску (в сумі орієнтовно 3,5 євро).

У нас на меті було зупинитися в якомусь цікавому місці по дорозі в Албанію і відпочити там день-два. І ми незадовго до грецького кордону (автобан по якому ми їхали весь цей час взагалі веде на Афіни) з’їхали вправо на Бітолу і далі “полізли” в гори. Шлях пролягав через перевал до озера Охрід. Ще не доїхавши до нього нам по дорозі зустрілося дуже мальовниче Преспанське озеро. І краєвиди нас вже почали вражати.

Після нього ми поповзли вверх по казковій вузенькій лісовій дорозі на якій машини зустрічалися ну дуже рідко. За 30 хв зустріли штук 5. І яке ж було наше здивування, коли ми наздогнали на черговому крутому повороті туристичний автобус на 50! чоловік. Я просто не міг зрозуміти, як той водій проїжджає такою нереально вузькою дорогою – професор одним словом).

А коли дісталися верхньої точки, то зрозуміли що краєвиди на озеро з вершини біля каплички Св. Георгія – це взагалі щось неймовірне). Ми навіть не хотіли їхати звідти, так там було затишно і душевно, особливо коли роз’їжджалися з вершини нечисленні туристи. Підібрати слів просто не можливо – це просто потрібно побачити!

Нам ще й пощастило побачити дві групи параглайдерів, котрі стрибали прямо з тамтешнього невеликого плато на схилі в чисте безкрайнє небо. І це ще більше додавало атмосфері та видам на озеро якоїсь містичності та казковості.

 

Місце чудове, краєвиди казкові та все ж нам до ночівлі потрібно було ще спуститися по серпантинам. Дякуючи інфо автору на форумі http://forum.aboutbalkan.com/ ми зупинилися в Apartmani BAKULE в селищі Пештані, вже безпосередньо на березі озера Охрід і вирішили тут залишитися на пару ночей.

При чому ми не бронювали нічого, а господар Томаш зустрічав нас як рідних дітей і сказав, що завдяки відгукам в українському сегменті інету в нього зупиняється багато людей з України. По вартості домовилися 52 євро за дві ночі зі сніданками (без сніданків 40євро), букінг видавав ціну 970грн за добу. Тобто ми зекономили порядка 20+ євро.

Після заселення, близько 8-ї вечора ми пішли в сусідній ресторанчик Липа (про який я також читав на тому ж форумі, до брата Томаша), де отримали просто чудову гастрономічну красу та смакоту у вигляді місцевої риби з озера та не менш смачнючого м’яса. Чудова вечеря нам обійшлася 20 євро з чайовими. Зовсім адекватні гроші за смакоту, естетичну насолоду, привітне обслуговування та ще й трансляція матчу на додачу 🙂

Взагалі щодо ресторанчиків на Балканах (в Хорватії була точно така ж ситуація), то нас особисто підкупає їх затишок і домашність. Дуже часто це сімейний бізнес в якому задіяні всі члени сім’ї від малого до старого. Так от в ресторані Липа нас обслуговував вже літній мужчина який завжди привітно посміхався та при нагоді намагався сказати кілька позитивних фраз. У нас таких офіціантів-власників зустріти практично нереально.

Ну і вже захід сонця зустрічали прямісінько біля озера.

Наступного дня, як і хотілося, влаштували собі день релаксу.

Спочатку легенький сніданок від Томаша і його дружини Снежанки та відразу пішли прогулятися містечком.

 

 

Повернулися додому через похід в мінімаркет, де нам продали смачні, але гнилуваті апельсини і гарненькі на вигляд, але зелені нектарини 🙁 І зробили висновок, що потрібно вибирати якісь точки продажу фруктів аля базарчики. Або просто запитувати у місцевих де купувати хороші продукти.

Після нетривалого перепочинку в номері ми вирушили в уже ставший нам рідним ресторанчик Липа) Цього разу куштували виключно рибу з озера Охрід, від вигляду котрої відразу з’являється неймовірний апетит і естетичне задоволення.

Обід на двох обійшовся нам в 28 євро – не дешево, але дуже смачно.

Ну і ми ж таки приїхали перепочити на озеро тому пляж у нас був в обов’язковій програмі дня. Що дуже здивувало, на березі людей котрі купалися було буквально чоловік 10! А кілька поважних літніх жіночок сиділи під деревами  в штанях і в кофтах, а на дворі сонечко припікало досить пристойно. Можливо ще просто не сезон, а можливо у них просто не популярні купання в озері. Ми так і не зрозуміли. 

На вечерю вирішили трохи закупитися в магазині продуктами та провести трапезу на балконі з видом на озеро (котре по вигляду дуже нагадує море) та на чарівний захід сонця.

На завтра підготували валізи та запланували традиційний ранній підйом. День відпочинку на озері видався чудовим доповненням нашої відпустки.