У Вас бувало так, що ти чогось дуже очікуєш-мрієш, а подія стається і перевершує всі сподівання по враженням та емоційному запалу? У нас дорого додому якраз стала найцікавішою за все життя! Та про все по порядку…
 
На відміну від екстремальної поїздки туди (1900 км за 34 години без ночівель), дорогу додому ми розділили на 3 дні з нормальними ночівлями в готелях по дорозі, а  не фразами в дорозі один одному “закривай очі –  спи, поки я їду за кермом” 🙂
 
З нашого кемпінгу ми виїхали о 9 ранку і за перший день нам потрібно було дістатися до передгір’я в Румунії (приблизно 1000 км), де починається одна з наймальовничіших доріг світу – Трансфагараш (Transfăgărășan). Часу щось дивитися по дорозі, нажаль, не було. Ну і задля того, щоб якомога швидше подолати відстань вирішили їхати вже по перевіреному маршруту з проміжними пунктами: Каламіці (Сітонія, Халдкідіки) – Солоніки – по автобану через Серрес – до кордону з Болгарією в Кулата – Благоєвград – Софія – Луковіт – Плевен – Русе (кордон з Румунією) – через окружну Бухаресту до Пітешті (в 40 км від початку такої очікуваної дороги).

 

В кінцевий пункт ми дісталися вже за північ. Ночівля пройшла в дуже пристойному готелі в м. Пітешті – LaCetate Boutique Hotel.
 
Але й тут нас знову чекала несподіванка з грошима та розрахунком за проживання. Розрахуватися в євро в готелі можна було, нам потрібно було оплатити 23 євро. Проте коли я дав на 53 євро (очікуючи 30 назад), привітна баришня Габріела сказала, що в неї немає решти і вона може прийняти тільки фіксовану в євро (23) суму за проживання! Ну як так, це Євросоюз, постійно їдуть туристи, а з оплатою в євро проблеми. Далі цікавіше – нам запропонували розрахуватися або в румунських леях, або банківською картою. Лей у нас звичайно не було (ну не хотіли ми спочатку їх міняти, думали, що все в євро зайде). Залишався варіант картою. Коли я їй дав карту Visa з магнітною стрічкою вона відразу “косо” на неї подивилася, ніби бачила перший раз в житті. І того – двома картами віза я розплатитися не зміг, от просто не хотів приймати термінал і все. Третьою картою була Master Card і тут платіж пройшов моментально. Знову “наступили на ті ж граблі” і той же висновок – валюта країни в якій знаходишся має бути обов’язково (навіть якщо вона в Євросоюзі, але внутрішня валюта в якій відбуваються всі фінансові операції та податкова звітності не євро). Тим більше, що залишки грошей завжди можна поміняти десь поблизу кордону. Це так, ліричний відступ.
 
Поспавши кілька годин після переїзду ми з самого ранку (о 7-ій годині) вирушили в путь.
 
Ми знали, що перед підйомом в гори потрібно обов’язково заправити авто. І от Ви не повірити, але по дорозі заправок, які беруть оплату євро попросту не було! Але на цей раз нам пощастило більше  – проїжджаючи по місту Куртя-де-Арджеш (Curtea de arges), яке по суті є відправним пунктом на Трансфагараш, ми наткнулися на обмінний пункт! і відразу стало трохи легше жити в Румунії маючи леї в кармані :).
 
Правильно буде почати з невеликого історичного екскурсу. Трасу Трансфагараш побудували за вказівкою диктатора Ніколає Чауческу 1970 – 1974 роках румунські військові. Це було зроблено для можливості оперативно “переміщати війська” між румунськими областями Валахія та Трасильванія через Карпатські вершини, оскільки Чауческу боявся вторгнення в Румунію. Ну не знаю на скільки це допомогло військовим операціям, але те що дане місце манить тисячі туристів – це факт, при тому з кожним роком все більше!
 

Багато є рекомендацій та доводів як краще проїжджати перевал з півночі на південь, чи навпаки. Ми про це навіть не думали, оскільки це була частина шляху з Греції в Україну та відповідно їхали з півдня на північ. На початку з півдня йде підйом, який закінчується невеликим тунелем, що виходить прямісінько на дамбу гірського озера Відрару. Дамба є основою гідроелектростанції Корбені.

Шосе Трансфагараш проходить по самій дамбі висотою 167 м та довжиною по верху 307 м по якій бродять куча туристів та рухаються авто. А якщо Ви до цього не бачили такого роду споруд, то для Вас це стане справжнім одкровенням. Мальовничі пейзажі гірських вершин на фоні озера з однієї сторони та шалена вистота від якої перехоплює дух з іншої сторони. Прекрасний початок цієї дороги.

 

      Далі від дамби дорога тягнеться вздовж того ж озера (по суті водосховища для ГЕС). По дорозі регулярно зустрічаються затишні готелі, бази відпочинку, імпровізовані кемпінги та ресторанчики. В одному із них вирішили перекусити і ми.

 

Набравшись сил ми вирушили, як виявилося пізніше, в найцікавішу частину цієї траси. Описувати словами всю нереальну красу від якої в тебе часом перехоплює дух, а часом ти просто не можеш повірити, що ти знаходишся на планеті Земля просто не має смислу – це треба просто побачити!!!

Шум види від водопаду чутно навіть на відстані кількох сотень мерів. А біля нього відкриваються чудові картини.

 

 Майже на самісінькій вершині нас очікувала справжня несподіванка та дитяча радість – глиби снігу прямо над дорогою, а ми тільки вчора були на пляжі де +35°С :). При цьому хотілось би сказати, що погода в цей день нас не дуже радувала сонцем до перевалу, а коли спустилися, то стало дуже тепло та сонячно. Більше того в горах, періодично йшов дощ та хмари з туманом часом закривали частину краси. Але в цьому була своя містична атмосфера та загадковість. 

 

 

На самій вершині знаходиться ціле поселення з багатьма ресторанами, сувенірними лавками, готелями, пунктами перепочинку та чималою парковкою. Але ми не стали зупинятися, щоб не переривати казкову подорож.    
Потрібно віддати належне румунам за організацію інфраструктури по даному туристичному маршруту, тут навіть є канатна дорога, але в цей день вона не працювали – ми подумали, що це повязано з погодними умовами. 
А ось так (нижче) виглядає, мабуть, найвідоміший відтинок даного шосе, котрий дуже багато людей бачили на картинках і навіть не підозрюють де він знаходиться.
 

   І так проїзд по Трансфагараш довжиною близько 100 км ми витратили майже 4 години часу. 


Сакжу відверто, що за цей час ми забули про все на світі – були тільки ми, дорога, захопливі краєвиди та чисті ємоції захвату від краси гірської природи.

 
p.s. Газові заправки в Європі. (інфо для водіїв)


Традиційно в кінці допису, хочу розказати ще одну корисну інфу. У нас в Україні авто, котрі обладнані ГБО з кожним роком стає все більше. Європа (зокрема мова йде про південну частину) в цьому плані теж не стоїть на місці – там теж люди не хочуть переплачувати. Абсолютно всі переживання з приводу: “чи зможу я заправитися газом?”, “де шукати газові заправки”? і т.д. можна забути. Заправок реально багато і у нас ні разу за всю подорож (а це в сумі за дві спроби 6300 км) не було такого, що закінчився газ, а заправок немає. Моя особиста рекомендація заправлятися постійно до повного (за кордоном) і не викатувати до пустого бака, щоби у Вас постійно був запас. Плюс також бажано заправити повний бак бензину ще в Україні, так у Вас завжди буде резерв палива. Щодо вартості газу: якщо в Україні вона складає 0,35-0,40€, то в Молдові, Румунії та Болгарії вона складає близько 0,50-0,55€, а от в Греції – 0,80-0,85€, що як виявилося найдорожча ціна в Європі. З цими цифрами вже можна скласти орієнтовний бюджет на дорогу по вартості газу. Детальнішу та актуальнішу інформацію по цінам я брав тут http://autotraveler.ru/spravka/