Ніч пройшла чудово, але було пару цікавих моментів в номері. Оскільки країна мусульманська, то молитви тут починаються дуже рано і закінчуються досить пізно. Для нас це було дуже не звично, оскільки одна із мечетей (яких в Стамбулі просто неймовірна кількість) знаходилася зовсім поруч і звуковий супровід був ну дуже гучний, навіть із зачиненими вікнами. А ще був інший момент – в номері (як ми виявили згодом) була гаряча! батарея :))) (липень місяць, на секундочку!) і це при тому, що за вікном була просто таки пекельно жарка погода. Це було весело, бо ми довго не могли зрозуміти, чому так жарко, навіть з увімкненим кондиціонером 🙂

Ранковий підйом, простенький, проте досить ситний сніданок, котрий був включений в вартість проживання, пару годин проведених за ноутом в робочому режимі і ми знову вирушили підкорювати столицю Туреччини.

Ось так виглядають типові нетуристичні вулички Стамбулу

І тут нам захотілося проїхатися ще й у місцевому метрополітені. Ну все ж від нашого (київського) метро тутешнє досить відрізняється. Є дуже проста і в той же час геніальна опція – це кондиціонування у вагонах. Навіть уявити важко коли вже в нашій столиці з’явиться цивілізація такого плану, але хочеться вірити, що колись таки буде 🙂 А ще дуже чисто, охайно та приємно пересуватися. Ну а місцеві “супер мени з крутими зачісками” просто таки захоплюються погляд не підготовлених (як ми) до місцевого колориту туристів.

Ми запланували вийти з транспорту за кілька кілометрів від центру і просто прогулятися. Якраз в таких умовах можна ще краще відчути ритм такого мегаполісу. Двіж нереальний, народу всюди просто товпи, дуже шумно. В такому режимі ми навіть забрели на місцевий Гранд Базар – як на мене, нічого особливого. Величезний критий ринок (якщо не помиляюся, то найбільший критий ринок в Європі), але таке відчуття, що все заточене на те, щоб втюхати туристам якісь місцеві “плюшки”: солодощі, шмотки, золото, всілякі місцеві сувеніри… – все блищить все чого туристична душа забажає. Ми просто пройшлися по центральній “вулиці” цього базару і пішли далі. На мою суб’єктивну думку – нічого особливого. Але на раз побачити все ж можна ;).

Ну от далі, ми чітко знали куди підемо. Наша ціль на сьогодні, одна з найвідоміших мечетей Стамбулу (а можливо і світу) Султанахмет (так її в основному називають турки), або Блакитна мечеть. Напередодні ми в неї не потрапили, оскільки у вечірній час вона зачинена для відвідування. Тут для туристів вхід абсолютно безкоштовний (на виході кожен може залишити пожертвування на реконструкцію). Все дуже чітко організовано і, ніби то, велика черга охочих досить швидко просувається всередину.

Розміри і масштаби всередині мечеті вражають ще більше ніж ззовні. Щоправда деяка частина в середині була перекрита, оскільки там постійно проводять якісь роботи по реконструкції. Але це зовсім не заважає туристам і місцевим оцінити всю красу даного витвору архітектури та святині для багатьох мусульман світу. І коли ти потрапляєш таки в середину то ти просто “завісаєш” від захоплення масштабом та красою. Тут можна ходити, а можна просто посидіти на килимах, якими устелено все навколо. Попри величезну кількість людей навколо, ти відчуваєш тут якийсь спокій та безтурботність. Час якось тече дуже повільно. Ми зробили кілька фото та відправилися далі. Бо попереду запланували ще кілька локацій.

Є тут, звичайно, деякі культурні обмеження. Перше, це стосується одягу – на вході стоять полісмени і не пускають тих туристів, котрі занадто оголені, щоправда поруч з входами є спеціальні кабінки де видають вбрання, яким можна обернутися (ноги, якщо дуже короткі спідниці, наприклад) та зайти всередину, а на виході повернути (знову ж таки, все безкоштовно). Друге, в мечеть заборонено заходити у взутті, тому при вході кожен знімає своє взуття і може покласти в спеціально підготовлені поліетиленові одноразові пакети та взяти з собою в руках. Третє, мечеть періодично протягом дня зачиняють для відвідування туристами, оскільки там відбувається молитва місцевих жителів. В цей час очікування можна чудово прогулятися по округах та відпочити на суперових лавках, котрі встановлені на площі поблизу просто таки у величезній кількості. Класно організовані центральна частина міста поблизу центральної мечеті.

Коли стрілки годинника вже перевалили десь за 15ту годину, організми дуже серйозно почали наполягати на тому, що пора поповнити запаси калорій :). Тут мені в нагоді стали попередні поїздки до Стамбулу, пам’ять про тутешню смакоту і ми з задоволенням відправилися в одну не примітну (на перший погляд) кафешку прямісінько біля центральної площі.

Тут все дуже просто і без пафосу, але супер атмосферно – таке враження, що за 100 років існування ресторану в ньому готують і подають блюда так як і раніше. І від цього відчуття ще крутіші 🙂 Неймовірно смачно і ситно.

Звичайно, ж після обіду хочеться перепочити і трішки “видихнути”, але… це не про нас. Ми звичайно відправилися далі досліджувати Стамбул.

Насправді, ми не дуже любимо супер популярні розпіарені локації, але в деякі такі заходимо. Такою стала Цистерна Базиліка прямісінько в центрі Стамбулу. Чому ми туди пішли? По-перше – в таких спорудах ми ще ні разу не були в принципі, по-друге – за 1500 років (так-так, це дуже давня будова) цей резервуар дуже круто зберігся і наразі знаходиться практично в ідеальному стані, ну і по-третє – було по дорозі :). Це по суті величезне (145 на 65 метрів і висотою 8 метрів) водосховище викопане під центром міста – коробка з великою кількості колон всередині, саме ці колони і тримають стелю. Насправді вражає – як люди в 500х роках будувати такі штуки? Ну тут поклони інженерам та будівельникам. Ви ж розумієте, що функцію резервуару для збору прісної води у великому місті вона вже давно не виконує, а от як туристичний магніт працює дуже справно.

Побачити однозначно варто, але треба якось вибирати час (можливо якомога раніше до відкриття йти на 9-00), бо кількість “китайських друзів” та інших туристів ну просто зашкалює. А товпи і черги людей – це якраз те, на що витрачається багато часу в популярних місцях. Плюс нормально подивитися і пофоткати теж проблематично.

До речі, якось ранній приїзд нам допоміг класно відвідати і в повній мірі посмакувати Памукалє (кілька років тому, про це я нажаль не писав…). Тоді ми взагалі приїхали вночі на локацію і були чи не першими туристами, котрі зайшли на територію комплексу. А у відомому басейні Клеопатри моя кохана Марія взагалі плавала ОДНА (десь о 9й ранку), натомість в обідній час там було важко не те що плавати, а просто просунутися крізь натовп. Не дякуйте за такий лайфхак, просто користуйтесь і експериментуйте – робити не так як всі 🙂

Повертаючись до Базиліки – місце насправді цікаве, але потрібно планувати, щоб там було по мінімуму двіжухи навколо. А ще один факт, зі стелі там може капати вода на голову, але не так прямо, щоб ходити з парасольою, як деякі люди часто роблять (в мене до таких особлива “любов” – але кожному своє).


На цю локацію ми витратили десь з годину часу, без особливих турів – просто зайшли прогулялися, подивилися і “охололи” під землею, це ще один плюс – тут відчувається дуже прохолодно, особливо коли ти щойно йшов по розпечені центральній площі, а тут “природній кондиціонер” підійшов )

Далі пішли в бік Палацу Султана Сулеймана – Топкапи. Відразу скажу всередину ми не пішли, бо часу у нас було не так багато до закінчення дня (а ще були заплановані кілька місць) і плюс вхід всередину коштував немалих коштів (60 на 2 = 120 лір для двох, плюс вхід в гарем коштував додаткових грошей). І тут, якщо твоя мета культурне збагачення, ти хочеш обходити всі музеї і затерти своїми натомленими ногами їх підлогу до дір, то Museum pass Istanbul (музейна карта Стамбулу) – це буде реально знахідка, коштувала 185 лір на 2019 рік. Це тобі дасть можливість зекономити сотні лір при відвідуванні музеїв Стамбулу (діє 5 днів) і ще дасть різні знижки і плюшки. У гугла є купа інфо про це, а от більшість туристів просто не знаються про таку чудову опцію відвідування музеїв.

Наша подальша ціль була Босфор. А дістатися до нього з центру можна прогулюючись по дуже крутому та затишному, і що дуже важливо прохолодному! парку. Дуже дивні відчуття – тут ти 10 хвилин тому був у вирі туристів, неймовірного трафіку та старовинної архітектури, а в якусь мить ти переміщаєшся в чисту природу без авто, “табунів” туристів та час ніби завмирає. Так і хочеться повільно пройтися, полежати, помовчати та посмакувати мить спокою в неймовірно величезному мегаполісі. Обов’язково раджу заглянути в цей парк (Гюльхане називаться) та уповільнитися хоч на десяток хвилин.

От чесно признаюся, ну зовсім не хотілося покидати зелені насадження, проте попереду нас чекало, мабуть, найвідоміше природнє місце (назва) Стамбулу – Босфор. Протока, котра розділяє Стамбул на дві частини та розділяє Євразійський континент на дві частини. Це один з найвідоміших у світі морських шляхів (разом з протокою Дарданелли), що з’єднують країни Чорного моря з Серередземномор’ям, а далі з усім світом. Тут можна побачити найбільші судна світу котрі дуже мирно проходять повз цетральні будівлі величезного міста. Де ще таке побачиш?

Практично відразу з парку ми потрапили на оглядовий майданчик (при чому він був не дуже обладнаний і в основному тут були місцеві жителі) на якому було дуже мало туристів. Особисто мене це неймовірно порадувало. Більше того, тут було багатенно тутешніх дідусів-рибаків та малечі котра дуже веселилася вздовж кам’янистого берега Босфору – це створювало якусь ну зовсім нетуристичну, а більше домашню атмосферу.

Вітер, прохолода і свіжість від Босфору нас правда дуже бадьорили. І тут на прийшла в голови геніальна! ідея – “а давай покатаємося на якомусь судні через протоку?” – А давай 🙂 Так зазвичай і стаються найцікавіші події та залишаються незабутні емоції в поїздках.

І ми потопали в бік невеликого порту поблизу Галатського мосту звідки відправлялися багато паромів (в тому числі автомобільних) та туристичних корабликів. От на такі кораблики стоять просто купи “зазивал” і мало не тягнуть тебе за руки. Зі словами “брат, экскурсия, недорого …” вони просто не дають часом проходу. І тут головне просто не реагувати на них, а спокійно пройтися далі, бо далі буде разів чуток дешевші судна, ніж туристичні.

Ну як, сказати чуть дешевше. Скажімо прокататися разів в 100 дешевше ніж платять всі “нормальні” туристи. Вся справа в тому, що міські пароми дуже розповсюджений вид транспорту в Стамбулі. Це приблизно так само популярно як маршрутки “бАгДаНи” в Києві – тільки тут одні плюси: – швидко, -прохолодно, -з неймовірними пейзажами, – немає пробок, -можна купити чай, -і ніхто не воняє в розпаленому місті біля тебе своїми жахливими волохатими підми… Ой, щось мене не туди понесло. Ну ви зрозуміли. Короче, точно краще! Величезна кількість місцевого населення користується морським транспортом, щоб діставатися з одного берега Босфору на інший в щоденних справах і це справді дуже швидко і дуже доступно фінансово.

А тепер найцікавіше, проїзд на такому маршрутному паромі коштував нам всього 2.6 (0,4 євро) з людини, це при використанні згадуваної вище Istanbul Kart (на початку цієї статті) . В той час як на причалі для “туристів” нам парили покататися за 35-40 євро з людини. Ну якось так, от і думайте який варіант вибрати 😉 При чому варіантів маршрутів є не один, і не два, а десь з десяток. Можна просто до найближчої зупинки парома на цьому ж березі, а можна дістатися на інший берег Босфору, в протилежну частину Стамбулу буквально за годину. Ніякий інший транспорт (вертоліт… до уваги не беру, я про бюджетні варіанти) так швидко тебе не довезе з одного кінця мегаполіса в інший.

Тепер про емоційну складову такої поїздки – прогулянки. Це просто БОМБА. Ти з борту судна можеш спостерігати як пульсує величезний Стамбул, як стоять тисячилітні мечеті та будівлі, кайфувати від морських хвиль, котрі розрізають місто навпіл. Прогулянка по Босфору (на мою суб’єктивну думку звичайно) повинна бути обов’язковим пунктом програми в Стамбулі. Це я вже не кажу про те, скільки фоточок та відосіків можна тут зробити. Ми чесно отримали величезне задоволення.

На інший берег ми не переправлялися, бо часу (нажаль) у нас було зовсім мало, а вже час йшов до вечора, тому ми просто дісталися на паромі до зупинки Бешикташ. Так називається район Стамбулу де базується один з найвідоміших турецьких футбольних клубів.

За такий насичений і цікавий день ми вирішили винагородити себе смачнючою пахлавою в уже відомому ресторані Karaköy Güllüoğlu. І йти до нього було зовсім не далеко, якихось 4 км. Але… втома і неймовірна жара далися в знаки і ми ледве доплели ноги до крайньої зупинки трамвая Kabatas (а це все рівно близько 2 км). Хоча потрібно визнати, що нас періодично рятувала алея величезних дерев вздовж старовинного Палацу Долмабахче. Наразі палац фунціонує як музей в основному, а колись це була резеденція Султанів, національного героя Туреччини Ататюрка та кількох президентів. І по традиції ми туди звичайно не заходили 🙂 Там точно щось цікаве можна побачити, якщо є час. Але це не про нас 😉

В пекельній жарі (яка під вечір щоправда трішки спала) трамвай з кондиціонером виглядає як рятівний оазис в пустелі. А через кілька зупинок довгоочікувані смаколики стали для нас справжньою нагородою за прекрасно проведений день. І якщо ти вже таки потрапив до Стамбулу (чи в Туреччину в принципі), то як на мене солодощі будуть супер класним презентом для близьких та друзів. Ми точно закохалися в місцеву пахлаву на все життя і сподіваюся, що ця любов у нас взаємна 🙂 Підсумовуючи все вище сказане, взяли ми з собою в дорогу зі Стамбулу до України кілограми 4 відмінного продукту. В дорозі точно не пропадемо з голоду 🙂

Сьогодні ми до пізньої ночі не гуляли, бо наступного ранку на нас очікувала дводенна поїздка додому. Тому за годинку ми були вже близько готелю. Закупилися в місцевому супермаркеті мережі Мігрос і близько 21ї години вже пакували речі, бо завтра в дорогу. А це завжди незвідані кілометри доріг, цікаві і нові події, і саме головне неймовірні емоції, що залишаються завжди з нами, на все життя.

Продовження в наступному дописі, ну ви зрозуміли 😉

Посилання на точки маршруту додаю, щоб тобі довго не шукати – https://goo.gl/maps/nR67m1LtZSNGMDJDA