Пригоди – це просто погане планування 🙂

Є такий вислів і він дуже класно описує наше бажання поїздки в Стамбул із Созополя. Коли на морі вже стало дещо скучно, а до супер-загадкового і дуже відомого історичного міста їхати всього 350 км, то мимоволі напрошується варіант продовження відпочинку.

Особливо ми не поспішали оскільки цей день ми запланували витратить на переїзд в Стамбул та пошук там житла. 7-30 підйом, сніданок в готелі і за пару годин запакувавши речі в авто ми виїхали в напрямку турецького кордону. По дорозі ми заїхали та закупилися продуктами в нашому улюбленому Lidli та вже об 11.30 були поблизу кордону з Туреччиною. До речі, заправили авто перед кордоном до повного баку газом (тут паливо явно дешевше), ціна орієнтовно 15 грн (0,5 Євро) за літр.

На перетин болгарсько-турецького кордону ми витратили 35 хвилин. Машин було зовсім не багато і наше авто практично не доглядали, але зовсім якось повільно оформляли документи на перетин, особливо неквапливо шевелилися турецькі прикордонники. З нами на кордоні, до слова, стояли ще кілька авто з України, котрі їхали відпочивати – хтось до Стамбулу, а хтось і на самісінький південь Туреччини через усю країну. Напрямок для “нашого брата” явно популярний, не дивлячись на значну відстань.

Десь приблизно за годину зовсім неспішної їзди ми дісталися до автобану котрий з’єднує Стамбул з прикордонним містом Едірне (там до речі, сходяться кордони трьох країн разом: Туреччина-Греція-Болгарія – просто географічний факт 🙂 ). І тут на нас чекав перший привітний розводняк від турків. Щоб пересуватися турецькими автобанами (котрі звичайно платні) в країні реалізована безконтактна система перетину пропускних пунктів. Один із варіантів HGS (найновіший і найбільш розповсюджений) – ти купуєш чіп, котрий кріпиш на лобове скло по центру зверху і просто періодично поповнюєш свій рахунок (авто по номерам реєструється в загальнодержавній системі). Кошти знімаються з рахунку по факту пройденої відстані коли ти з’їжджаєш з автобану, сума показується на табло при виїзді.

Так от, при першому заїзді на автобан нам потрібно було купити такий чіп та підписати відповідні документи. Все ніби зрозуміло і просто, але… Розрахуватися карткою в цьому пункті в’їзду на автобан не можливо, а готівкою можна розрахуватися лише турецькими лірами – мінімальна вартість, що потрібно було оплатити становила 60 лір, ну так нам сказали. І о чудо, у нас лір не було (. Проте турки винахідливі рєбята і не проти поміняти тобі долари на ліри по класному курсу 5.3 за 1$, це при тому, що ринковий курс на цей час був орієнтовно 5.8 лір/$. Більше того, дрібних баксів у нас не було, а дуже не складними підрахунками ми зрозуміли, що на 100$ ми просто подарували 50 Лір доброму чоловіку, що сидів на пункті продажу безконтактних чіпів.

Висновок: завчасно запасіться лірами десь в обмінному пункті, або зніміть в банкоматі. Таким чином можна уникнути необов’язкових втрат на курсі.

Близько 15ї години, вже на під’їзді до Стамбулу, ми вирішили зупинитися на заправці випити кави та підключитися до WiFi, щоб знайти житло де будемо жити найближчі пару днів. Якщо з кавою проблем не було, то от з безкоштовним інтернетом на заправці не склалося, це при тому, що вона була досить велика і в той же час я би сказав пустинна.

Вже вкотре інтернет в роумінгу зарішав 🙂 За 35 грн отримав стандартні 100мб трафіку, котрих сповна вистачило для пошуку житла (щоправда зі зв’язком в роумінгу від Київстар у мене були проблеми в минулому році під час поїздки в Албанію).

По готелю: ми вирішили не шукати його в центрі, що пересічному туристу здавалося би логічним рішенням (але це якщо ти без авто), а знайти на деякому віддаленні від цікавих туристичних локацій – головне, щоб була близько розв’язка громадського транспорту. Це пов’язано з неймовірними пробками в центрі Стамбулу, про які я читав до поїздки та корті я спостерігав вже буваючи тут в минулих поїздках до столиці Туреччині. І забігаючи на перед скажу, що це було абсолютно вірне рішення. Оскільки в центральних пробках можна стояти годинами, а з іншого боку є просто неймовірні проблеми з паркуванням авто в історичному центрі міста. Більше того, я вперше в житті бачив чергу з приблизно 20 авто на паркінг (само собою платний), яка абсолютно не рухалася і водії просто чекали поки хтось виїде, щоб швиденько заїхати і залишити авто. А турецькі парковки в кілька щільних рядів, це взагалі мистецтво 😁

Готель ми таки досить швидко знайшли на букінгу адекватний по рейтингу/відгукам (їх в Стамбулі просто якась захмарна кількість на будь-який смак) і просто поїхали за адресою. Вже на місці домовилися про вартість 35 євро (початково хотіли 45) за добу для двох, зі сніданками звичайно (все традиційно, щоб не паритися зранку про харчі). Тут також потрібно зазначити, що окремої власної парковки в більшості готелів в Стамулі немає, але адміністратор на рецепції був дуже моторний парубок і досить товариський 🙂 та нам дуже люб’язно уступили місце для авто прямісінько біля входу в готель. В цього ж адміністратора, до речі, ми виторгували знижку на проживання, аргументуючи, що базово на Букінгу ціна була нижча, ніж він нам озвучив з самого початку при спілкуванні. Номер виявився досить культурним і компактним, з усіма потрібними зручностями.

І ще одна цікава особливість, популярний в наших широтах сервіс https://www.booking.com станом на літо 2019го року на території Туреччини не працює! Це для нас надзвичайно дивно, але турецька влада заблокувала даний сайт в своїй країні, ніби, у зв’язку з порушенням місцевого законодавства. Але, коли я підключався до інтернету через роумінг Київстар, то все прекрасно працювало. Що ще цікаво більшість турецьких готелів звичайно є на Букінгу, але забронювати зможеш лише з іноземної (не турецької території), або так як я через інтернет в роумінгу, але будучи на території Туреччини.

Станом на 17.30 ми вже заселилися і у нас був цілий вечір, щоб поринути у вир місцевого життя. Оскільки райончик де ми оселилися був явно не туристичним, то тут все навколо було дуже колоритно місцевим (вузесенькі вулички, купа маленьких кафех з місцевою їжею, якась неймовірна кількість автомобільних майстерень…) і туристів зустріти досить важкувато. Готель розташований в районі аеропорту Ататюрк, котрий до недавнього часу (весни 2019 року) був найбільшим в Туреччині, але на момент нашого перебування був вже закритий для комерційних рейсів (натомість на іншому кінці міста відкрили новий аеропор Стамбулу, котрий в по проекту найближчим часом стане найбільшим в Світі!), відповідно потік туристів в навколишніх місцях нашого готелю явно зменшився.

Той же адміністратор в готелі нам люб’язно роздрукував карту місцевого громадського транспорту і розповів як доїхати до центру “своїм ходом”.

На перший погляд ми не могли зрозуміти в схемі транспорту практично нічого, оскільки вона дещо (м’яко кажучи) відрізнялася від звичної для нас в Києві схеми метрополітену. Тут була натомість змішана схема в котрій були: – класичне для нас метро, – метробус (автобуси, котрі курсують на відгородженій парканом частині дороги виключно для, по суті, звичайних автобусів), – трамваї, – Мармарай (поїзд, котрий курсує по тунелю під Босфором), – пароми по Босфору, і можливо ще щось, про що ми так і не дізналися…

Звичайно я трішки почитав про систему місцевого транспорту до поїздки, але… теорія і практика – це абсолютно дві різні штуки 🙂

В Стамбулі можна купувати одноразові поїздки в громадському транспорті (а-ля жетони в метро), але однозначно раджу купити місцеву Istanbul Kart і таким чином зможете зекономити дуже значну суму на проїзді. Продаються вони практично на всіх станціях метро та громадського транспорту в спеціальних автоматах. При чому її можна купити одну на двох (як в нашому випадку) і просто періодично поповнювати коштами в тих же самих автоматах. Але поповнювати можна лише готівкою, нажаль (. Щоправда, практично біля кожної станції транспорту є величезна кількість банкоматів, де можна зняти готівку.

Щоб нам дістатися до центральної площі міста потрібно було скористатися двома видами транспорту спочатку так званий Метробус (про котрий писав вже вище) та плюс далі трамвай. Коли вже були на платформі, то не відразу зорієнтувалися в який бік нам їхати. І було дуже приємно, коли ми просто стоячи зі схемою транспорту в руках розбиралися куди їхати до нас просто підходили місцеві люди і пропонували допомогу, просто розуміючи, що ми туристи і у нас є деякі трабли. Буквально за 30 секунд до нас підійшли 3 людини! Привітність людей реально порадувала.

На дорогу від нашого готелю до центра міста ми витратили близько 1ї години часу. Це при тому, що прогулялися пішки + метробус + трамвай. Це відносно швидко, якщо співставляти скільки часу можна витратити на поїздку центральними вулицями Стамбулу на авто. Більше того поїздка з місцевими в транспорті це реально цікаво 🙂

До майдану Султанахмет ми дісталися вже близько 20ї години. Відповідно, вже почало вечоріти і всі історичні та туристично цікаві місця були закриті. Тому ми просто вирішили прогулятися навколо

Якщо ти потрапляєш в це місто перший раз, то воно тобі не дає розслабитися ні на секунду. Повсюди просто якась шалена кількість людей. І місцевих, і туристів, абсолютно різної зовнішності і походження. Загадковий Стамбул з’єднує Європу і Азію, більше того саме місто розділене Босфором на європейську і азійську частини, і розтягнулося на більше ніж 80 кілометрів, а проживає тут більше 15 мільйонів людей (і це лише офіційні дані, насправді більше). В цьому місті неймовірно поєднуються різні культури та епохи. Мені здається іншого такого міста на планеті просто не існує – воно в усьому дуже особливе 😉

З лірикою закінчив. Далі про речі більш земні. Їжа – кухня. Про це в Туреччині можна читати і говорити багато, а тестувати – просто безмежну кількість разів і часу. Турецька кухня – одна з найрізноманітніших в світі, і це не перебільшення. Мало яка культура може позмагатися в цьому з турками. І це правда нереально круто. Кожен тут зможе знайти щось для себе.

На вечір ми вирішили відвідати один місцевий ресторан смакоти, в якому я вже був раніше, коли приїздив в Стамбул попередні два рази. Це один з небагатьох випадків, коли я в одному і тому ж закладі за кордоном бував вже пару разів та прямо дуже хотів в нього повернутися. Спогади про нього реально не дають спокійно жити ).

https://www.karakoygulluoglu.com/ – це одна з найвідоміших і найбільш старих “пахлавєшень (назву придумав сам 🙂 )” в Стамбулі. Тільки в такому закладі ти достовірно можеш зрозуміти яка ж вона справжня турецька пахлава. Тільки в такому місці твої смакові рецептори будуть тобі аплодувати стоячи і кричать “біс, браво” та просто вимолювати ще хоч шматочок, ну хоч трішечки ще. А організм отримає просто таки гастрономічний оргазм 🙂

І знаходиться заклад недалеко від центральної площі, та можна по дорозі до нього швиденько оглянути місцеві краєвиди, особливо вечірні освітлені вулиці та Босфор виглядають дуже магічно.

Після суперової трапези відразу на трамвайчику відправилися в готель. День видався ну дуже насиченим і цікавим. Приблизно година на громадському транспорті і ми відпочиваємо – на завтрашній день потрібно відновити сили 🙂