День 5.
Відпочивши вечір від тривалої подорожі, з самого ранку зібралися до омріяного моря щоби досхочу погрітися на пляжі та відчути солоність Адріатики в курортному містечку Водіце. Благо день був сонячний, правда було досить вітряно біля самого моря.

А от якщо відійти від пляжу на один квартал, то відразу ставало затишно і навіть припікало.

Через пару годин вирішили зробити вилазку з пляжу до центру містечка. Пройшовши мальовничу бухту понад берегом за 10 хв були в затишному центрі. Оскільки кінець травня місяця це явно не сезон відпочинку на Адріатичному узбережжі в маленькому курортному містечку, з’являлося таке відчуття, що із туристів окрім нас нікого більше не було, ну хіба час від часу виринали пара всюдисущих “китайських друзів” ) В цьому теж був свій кайф – можна було максимально відчути життя місцевого колоритного люду. Жителі дуже привітні та за першим же проханням радо допомагають.
Ще в перший день був епізод, коли ми йшли до пляжу (від апартаментів до пляжу близько 500 метрів, 7 хв пішого ходу) та зайшли в тупикову вулицю нас покликав місцевий дядька років шістдесяти та люб’язно провів нас через свій двір на сусідню вулицю, яка вела прямісінько до моря. Дрібниця, але нереально приємно)

Центр міста – будівлі, які нібито завмерли десь в середньовіччі, а в них імплантовані сучасні невеликі ресторанчики, приватні лавки та різноманітні магазини. Всю цю картину чудно доповнює порт з не менш мальовничими катерами та яхтами.

 

Пройшовши по центру, ми відшукали всі стратегічно значимі місця для вдалого відпочинку: ринок (про нього пізніше), магазини та розважальні заклади. Скуштувати смачнющого морозива (вартість 6 кун) та знайшовши в один із місцевих супермаркетів (для поповнення запасів) ми знову відправились на пляж, але вже пішли через місто вузесенькими мальовничими вуличками.

Не дарма я назвав в минулій розповіді сьогоднішній день “днем тюлєня” ), тому так до кінця дня релаксували на пляжі… Наступний день запланували відвідати Задар, оскільки знали, що погода дещо зіпсується.
 
 
День 6.
 
Ми то знали, що погода буде не надто сприятлива для морського відпочинку, але ж не настільки… 🙁

Ще з ночі лив дощ і думок про пляж, навіть, не виникало. Тому набравшись сил за сніданком, ми відправились до Задару. Від Водіце до Задару за годину подолали 65 км дороги під невеликим дощем. До речі, дістатися центру міста (будь-якого міста в Хорватії!) дуже легко, оскільки  є вказівники, які показують напрямок в якому потрібно рухатися до центру, навіть в зовсім невеличких містах. Залишивши машину на підземному паркінгу (4 куни за годину) пішли до історичної частини міста, завчасно озброївшись парасолями. Дорога пролягала через місток який сполучає нову та стару частини. З нього відкривається чудовий краєвид на порт та набережні зони.

Стара частина міста прямо таки притягує до себе погляд, та манить своєю білизною та чистотою. А оскільки дощ з самого ранку монотонно ляпав, то всі доріжки просто таки виблискували.

Їхавши до Задару, було розуміння, що можна цікаво погуляти та побачити багато цікавих місцин, але погода внесла корективи і прогулятися змогли зовсім не багато.

 

Але все ж, будучи в регіоні північної Далмації обов’язково потрібно відвідати це місто, не пожалкуєте.
Чуть підмокнувши, вирішили пообідати. Цього разу було бажання скуштувати морепродуктів. Офіціант порадив рибу на грилі, як потім виявилося морського ляща (bream). Ми погодились і не прогадали – просто чудова страва. В процесі трапези вирішили наступного дня йти на ринок, купувати рибу та самостійно її готувати. Тим більше, що біля наших апартаментів був гриль, яким хазяїва люб’язно дозволили нам користуватися ще в перший день проживання.
В ресторанчику за рибу довелося заплатили 90 кун. Ну не скромна страва. Після завтрашнього ринкового шопінгу зроблю невеличкий аналіз цін на харчі в Хорватії.

Повноцінної прогулянки по Задару в нас не вийшло, бо дощ тільки посилювався і ми реально годину не могли вийти на вулицю з кафехі.Розуміння зіпсованої прогулянки заставило нас їхати додому, але для цього потрібно було “допливти” по потокам води на вулицях до машини.

Промокли так, що назад їхали пороздівавшись, бо перевдягтись не було в що.

Благо, що дома було чим “зігрітися” та інструменту обігріву у нас було вдосталь… 🙂